«Чорні лебеді» Української революції: (не)ймовірні випадки західноукраїнської державності

Abstract

Мета статті полягає в дослідженні маловивчених і дискусійних проблем Української революції, зокрема особливостей становлення й розвитку західноукраїнської державності в 1918–1919 рр., а також окремих питань політичної історії Західноукраїнської Народної Республіки 1918–1923 рр., ґрунтуючись на теорії «чорного лебедя» Н.Н.Талеба. Методологія дослідження спирається на принципи історизму, етнічної політології, системності, науковості, міждисциплінарності. Використано такі загальноісторичні методи: історіографічний, історико-генетичний і термінологічний аналіз, компаративний, типологічний. Автор дотримується методології інституціоналізації політичних áкторів в умовах політизації етнічностей. Наукова новизна. Обґрунтовано три дослідницьких гіпотези, пов’язані з подіями на Галичині 1918–1919 рр.: Листопадовий зрив – як «чорний лебідь» західноукраїнської державності; проголошення Українською Національною Радою об’єднання ЗУНР з Українською Народною Республікою – як приклад «чорного лебедя», оскільки практична (не)реалізація задуму мала серйозніші наслідки, ніж здавалося сучасникам; проголошення диктатури Є.Петрушевича 9 червня 1919 р. (ще один «чорний лебідь»), що призвело до повернення до правової моделі ЗУНР і слідування в напрямку самостійної «Галицької Держави». Висновки. Листопадовий зрив 31 жовтня – 1 листопада 1918 р. засвідчує не лише Талебовий перехід від середньостану (Габсбурзької монархії – тиранії колективного) до крайньостану (ЗУНР – тиранії випадкового), а його «чорного лебедя» – події екстремального характеру, котра мала епохальні наслідки для реґіону. Листопадовий зрив став «чорним лебедем» не для тогочасних галицьких українців (хоча й почасти), а для «чужих» – насамперед поляків та євреїв на Галичині. З іншого боку, ця подія (як «чорний лебідь») спровокувала нову (після Першої світової) війну – спочатку за Львів, а вже потім і за Галичину. Тому ця обставина лише загострює проблему «чорного лебедя» як (не)ймовірного випадку західноукраїнської державності 1918–1919 рр. ЗУНР як крайньостан уже після Листопадового зриву потерпала від «чорного лебедя»; досвід минулого не допоміг реґіональним політичним áкторам передбачити майбутнє (Галичини, ЗУНР); тиранія випадкового (емоційно забарвлене рішення УНРади від 3 січня 1919 р.) трапилася знову й переможець (УНРада) отримав усе, чого домагався (приєднання до УНР); історія почала знову «стрибати» – уже після 22 січня 1919 р. Однак, зважаючи на Талебові міркування, другий «чорний лебідь» – це, скоріш за все, «недо-чорний», «сірий лебідь». Його з’яву передбачали найперше зовнішні, а вже потім внутрішні політичні áктори, починаючи з грудня 1918 р.: вони були готові до його появи (що й відбулося 3 січня 1919 р.), а відповідним інструментарієм став «передвступний договір», підписаний у Фастові. Акт установлення диктатури від 9 червня 1919 р., хоча й не безпосередньо (однак за наявності інших складових), певною мірою призвів до зміни статусу Галичини на геополітичній шахівниці тогочасної Європи, що його увиразнив цілий «каскад» подій: 1) рішення Найвищої ради Паризької мирної конференції від 25 червня 1919 р. про дозвіл Польщі зайняти Галичину; 2) Варшавський договір 1920 р. (Пілсудського – Петлюри), згідно з яким до Польщі мала відійти і Східна Галичина; 3) Ризький договір 1921 р., що, фактично, анулював Варшавський, а УСРР відмовилася від претензій на Східну Галичину, передавши її ІІ Речіпосполитій; 4) рішення Ради послів держав Антанти від 15 березня 1923 р. про визнання суверенітету Польщі, у тому числі й над Східною Галичиною.