Епістемологічні модуси методологічної тріангуляції в персонології

Abstract

У статті представлено аксіопсихологічний варіант здійснення методологічної тріангуляції в психології особистості, який базується на категорії хронотопу як холістичної одиниці персонального буття. Таким чином було об’єднано дихотомічні у формально-логічному відношенні процеси телеологічної і каузальної детермінації – інтеріоризації та екстеріоризації, індивідуалізації-соціалізації, персоніфікації-персоналізації, аксіогенезу і культурогенезу, циклічного часу і лінійного часу тощо, а також конструкти –особистісного смислу та суспільного значення, захисних механізмів та копінг-стратегій, его-ідентичності і наративної ідентичності, ментативу й наративу, термінальних та інструментальних цінностей, індивідуального характеру та соціальної ролі, прагнення до особистого щастя і професійного успіху тощо в гармонійно збалансовану цілісність когерентних психологічних механізмів персоногенезу. Розглянуті епістемологічні модуси методологічної тріангуляції можуть слугувати взірцем метааналізу і подальшої герменевтичної роботи з аксіопсихологічної реконструкції різноманітних персонологічних дискурсів не лише в царині фундаментальної науки, а й у царині різноманітних експериментальних і прикладних досліджень.