Екологічний інтерес як об’єктивний фактор правоутворення.

Abstract

Статтю присвячено дослідженню питання щодо співвідношення понять «екологічний інтерес» і «суб’єктивне юридичне право». Обґрунтовано значення екологічного інтересу як правоутворюючого чинника та його безпосередній вплив на законодавче закріплення суб’єктивного права на безпечне навколишнє природне середовище. Доведено, що екологічний інтерес об’єктивно існує як сукупність невід’ємних умов і можливостей, що належать людині від природи та її народження і не залежать від соціальних аспектів, і полягає у прагненнях суб’єкта користуватися безпечними природними благами (елементами). Такі прагнення є загальною суспільною потребою загалом і біологічною потребою кожного зокрема. Все це породжує загальний суспільний інтерес у збереженні якісних характеристик відповідних природних благ. У статті концепцію співвідношення відповідних понять як правоутворюючих чинників у найбільш загальному вигляді відображено в такій послідовності: потреба (соціальна потреба) ~ інтерес ~ суспільні відносини ~ право. Інтерес екологічного благополуччя (як видовий інтерес загального родового поняття публічного інтересу), законодавчо закріплений у вигляді суб’єктивного права на безпечне навколишнє природне середовище, виступає правоутворюючим чинником для всіх галузей публічного права. Важливою характеристикою екологічного законодавства є властиві йому публічно-правові обмеження у сфері природокористування (обов’язки, заборони, вказівки, примус тощо) та пов’язані з цим екологічні межі правомочностей суб’єктів відповідних правовідносин. Автор констатує, що в разі перетворення інтересу у суб’єктивне юридичне право саме зміст і сутність інтересу визначатиме характер заходів, необхідних для його досягнення. Інтереси не охоплені правом, не визнані в об’єктивному і суб’єктивному праві, тобто жодним чином не відображені у праві, приречені залишитися незабезпеченими. Відтак очевидною за сучасних умов є необхідність детальної правової регламентації забезпечення екологічного інтересу конкретного суб’єкта права. Зроблено висновок, що концепція пріоритету екологічних інтересів людини, її невід’ємного права на сприятливе навколишнє середовище повинна визначати подальший розвиток екологічного законодавства держави.