Проблема свободи в антиутопічному дискурсі романів «Сонячна машина» В. Винниченка і «Прекрасний новий світ» О. Гакслі

Abstract

У статті досліджуються особливості актуалізації концепту ‘свобода’ в антиутопічному дискурсі романів “Сонячна машина” Володимира Винниченка і “Прекрасний новий світ” Олдоса Гакслі. Аналіз здійснено у площині конфлікту між індивідом і соціумом, позначеного дихотомічною опозицією внутрішня свобода / зовнішня свобода, свобода / необхідність. Вказані дихотомії актуалізується у вертикалі, позначеній ієрархічною опозицією верх / низ. У русі оповіді від верху до низу індивідуальна свідомість постає у всій своїй приреченості і безнадійності, що підсилено периферійністю (у В. Винниченка) чи відсутністю (в О. Гакслі) індивідуального простору. Саме в рефлексіях та переживаннях персонажів, які вирізняються з натовпу, артикульовано авторські світоглядні концепції. Коло незгодних героїв в обох романах обмежене, на противагу слухняним автоматам, які становлять більшість населення тоталітарних країн. Попри різні причини незадоволення існуючим станом речей, нонконформістів об’єднує усвідомлення несправжності власного буття, яке не може асоціюватися зі свободою і щастям. Переживання особистої трагедії є важливим чинником екзистенційного пробудження героїв, а відтак розкриття ними істини. Інтерпретація свободи, вкладена в уста бунтівних персонажів, перегукується з екзистенціалістським її розумінням як атрибуту кожної людини, необхідної умови існування. Досягнення науки й техніки, матеріальні блага розглядаються в обох романах як форма поневолення індивіда, яка віддаляє людину від самої себе, її внутрішнього «я». У ході дослідження виявлено, що, на відміну від англійського автора, який ставить під сумнів саму мрію про царство вільних людей в умовах технократичного суспільства, український письменник пропонує конкретні, хоча й відверто утопічні, шляхи її досягнення. В обох випадках важливою є сама постановка проблема, яка стимулює до екзистенційного пошуку, а відтак самопізнання та самоусвідомлення.