Інститут незалежних директорів як правове запозичення (правовий трансплантат)

Abstract

Корпоративне право України не є виключенням, оскільки повністю автономний розвиток в сучасних умовах видається неможливим. Особливо, якщо перед країною регулярно постає «завдання» підтримання хороших стосунків зі світовими кредиторами (Світовий банк, Європейський банк реконструкції і розвитку) чи отримання чергового траншу МВФ. Тому протягом останніх років національне корпоративне право поповнилось такими правовими запозиченнями як інститут корпоративного секретаря (corporate secretary), непрямого позову (indirect action), squeeze-out, sell-out, корпоративного правочину (shareholder’s agreement), незалежних директорів (independent director), зняття корпоративної вуалі (piercing the corporate veil), модельних статутів (model articles), тощо. Закріплення принципів корпоративного управління (та закріплення в ньому таких принципів як duty of loyalty, corporate opportunities тощо), деталізація вимог щодо розкриття інформації (disclosure requirements) також пов’язане з явищем правових запозичень. В межах даної доповіді хотілося б зупинитися лише на запозиченні інституту незалежних директорів. Українська модель управління не передбачає ради директорів (як в США чи РФ), а функціонує наглядова рада. Разом з тим в Законі України «Про акціонерні товариства» з’явилося положення про «незалежних директорів» (ч. 3 ст. 53) [10]. Дане нововведення взяте за зразком держав з розвинутою економікою, в законодавстві яких передбачається наявність незалежних осіб при здійсненні управління і нагляді за діяльністю товариства.