Декомунізаційний процес в Україні 2014–2021 рр.: надбання і виклики

Abstract

Автор дипломної роботи уважає, що декомунізація 2014–2021 рр. не була несподіваним поворотом у державній політиці, а новим, законодавчо підкріпленим етапом, результатом тривалого і складного процесу соціального переосмислення минулого України, радянської тоталітарної спадщини. Серед кількох хвиль цього процесу, автор виділяє ті, що вже відбулися в незалежній Україні (перша у 1991–1992 рр., після розпаду Радянського Союзу; друга у 2007–2009 рр., ініційована указами Президента Ющенка про вшанування жертв Голодомору та усунення пам’ятники). Третій етап, на думку автора, розпочався у 2009 р. але набрав обертів під час Євромайдану. Четвертий етап був ініційований «законами про декомунізацію» від 9 квітня 2015 р. Кампанія декомунізації 2014–2021 рр. на думку автора мала свої слабкі сторони, очевидні недоліки та обмежені обставини. Це викликало багато критики в Україні та за кордоном як політично хибне рішення, засноване на поганій правовій базі, що завдає шкоди українській демократії та європейській інтеграції. У цій критиці було багато роздумів і виправдань, але й багато забобонів (політичних, ідеологічних, професійних, особистих тощо). Зокрема, більшість критичних оцінок політики декомунізації не враховували масштабні проблеми та загрози, спрямовані на їх вирішення чи усунення, а також специфічного суспільно-політичного контексту, у якому були прийняті та реалізовані закони від 9 квітня 2015 р. та інформаційна війна, в якій росія активно використовує радянський символічний капітал та радянську історичну міфологію.