Теорія і методика психолого-педагогічного проектування виховного процесу в школі

Abstract

Сучасне освітнє середовище актуалізоване проектним підходом до навчання. Це зумовлено тим, що проектна діяльність дає можливість використовувати різноманітні методи та прийоми, формує соціально важливі навички, вчить учнів ініціативності та самостійності, дає можливість практично застосовувати отримані знання, вміння, навички, дозволяє розвивати творчі здібності. Психолого-педагогічне проектування несе у собі велику виховну значимість. Робота по методу проєктів переводить педагогічну діяльність на більш складний рівень, що передбачає високу кваліфікацію педагога. Проблема проектування в освітньому середовищі останніми роками привертає дедалі більшу увагу дослідників та практиків. Проектування розглядається у двох основних аспектах: соціально-ному та дидактичному. Тенденції розвитку сучасної педагогічної науки спонукають до детального аналізу та творчого переосмислення досягнень вчених у галузі психолого-педагогічного проектування. В умовах сьогодення спостерігається тенденція до розширення рамок та компетенцій освітнього простору, який покликаний не тільки виконувати функції навчання і виховання, а й забезпечувати розвиток фізичного, психічного, психологічного, морального та соціального здоров'я дітей. За такого підходу психолого-педагогічний супровід не може розглядатися як сфера додаткової педагогічної діяльності, а має стати невід'ємним елементом системи освіти в цілому, рівноправним учасником у вирішенні завдань формування, розвитку та становлення підростаючого покоління. Оскільки назріла необхідність педагогічного проектування освітнього процесу, ознаками якого можна вважати: загальне розуміння психолого-педагогічного супроводу як особливої культури допомоги та підтримки у пошуку шляхів вирішення актуальних протиріч, що зустрічаються при організації освітнього процесу; значимість системного підходу, що здійснюється фахівцями різних профілів: психологів, педагогів, корекційних спеціалістів, валеологів, соціальних педагогів та медичних працівників та ін.; повсюдне твердження фахівців світової психолого-педагогічної науки у необхідності супроводжувати, а не спрямовувати процес становлення особистості, тим самим не вирішуючи життєві проблеми за підлітків, а сприяючи до самостійного прийняття ними правильних рішень.