Принципи індивідуального композиторського стилю Анатолія Авдієвського в контексті проблематики творчості «музикантів-практиків»

Abstract

В статті висвітлюються композиторські здобутки Анатолія Авдієвського і зазначаються основні риси його стилю. Для цього необхідно з’ясувати весь професійний творчий контекст, в якому виникають ці артефакти. Насамперед аналізується феномен психологічної структури індивідуального творчого процесу. Коротко окреслюються психологічні теорії зламу XIX - XX cm., що пропонують ряд аналітично-узагальнюючих студій процесу творчості, дають класифікації творчих типів та дозволяють збагнути деякі сутнісні характеристики творчого процесу в залежності від індивідуального психотипу митця. Психологічні засади творчого процесу композиторів, що безпосередньо узгоджують свої креативні стимули з практичною діяльністю диригентів - керівників хорів, подаються за концепцією Остапа Майчика, при тім трансформуються згідно з індивідуальним творчим кредо та досягненнями Анатолія Авдієвського. Осмислюючи композиторський доробок Анатолія Авдієвського, в статті враховується й особливий історико-соціальний контекст, коли були написані його твори. Адже друга половина XX століття вносить свою специфіку у напрямки розвитку хорових жанрів в Україні, оскільки пов'язана з вельми неоднозначними процесами культурно-мистецького життя. Узагальнюючи певні принципи композиторської манери видатного митця, автор статті підкреслює кілька суттєвих спостережень, котрі дозволяють об'ємніше представити специфіку індивідуального художнього мислення Анатолія Авдієвського. Найголовніше, що визначає і напрямок його творчих інтересів, і обмеження жанрової сфери, і ієрархію вибору виразових засобів, - це єдність продуктивного (композиторського) і репродуктивного, тобто інтерпретаційного начал. Головна засада композитора-практика у творчості А.Авдієвського -це пасіонарна самопосвята хоровій справі, українській національній традиції, розуміння особливої місії фольклору, народної пісні у збереженні самоідентифікації українців в ситуації бездержавності. Тому розглядаючи кожну з обробок українських народних, зарубіжних пісень, оригінальні композиції з огляду системи обраних виразових засобів, вибору жанрів, принципів переінтонування народного мелосу і поетичного тексту, відзначаємо їх повну співвідповідність з національною традицією, як фольклорною, так і професійною.