Періодизація розвитку досліджень про культурно-освітніх діячів закордоння в українській педагогічній компаративістиці

Abstract

Стаття присвячена проблемі періодизації розвитку досліджень про культурно-освітніх діячів закордоння в українській педагогічній компаративістиці. З’ясовано, що предметом вивчення українських компаративістів є культурно- освітні діячі закордоння, чия освітня діяльність і педагогічна спадщина представляють інтерес для історико-педагогічної науки України. У процесі здійснення умовної періодизації враховували загальні чинники, що впливають на цей процес: суспільно-політичні (зміни в ідейних орієнтирах, міжнародних стосунках України, російсько-українська війна тощо); культурно-освітні (інтеграція у європейський освітній простір, зростання інтересу до зарубіжного соціокультурного досвіду, розвиток інформаційного суспільства та ін.); зміни в українській національній гуманітаристиці та історико- педагогічній науці і компаративістиці зокрема. За основний критерій розробки такої схеми періодизації брали кількісні та якісні зміни, які позначалися на історіографічному процесі нагромадження знань з порушеної проблеми. Зокрема зважали на зростання чисельності наукових праць (передусім дисертацій, фахових статей тощо), зміни, модифікацію їх сутнісно-змістових характеристик (методологія; уведення до наукового обігу нових імен тощо). Визначено три основні періоди розвитку досліджень про зарубіжні персоналії в українській педагогічній компаративістиці. Перший період, який виходить за основні хронологічні межі нашого дослідження, визначено як «початковий» («зародковий»), він охоплює 70–80 рр. ХХ ст. Другий період розвитку персоніфікованого напряму української педагогічної компаративістики охоплює умовно 1991/92 – 2004/05 рр., його визначено як «перехідний пострадянський». За цього періоду відбуваються істотні зміни в методології дослідження, радянську соціологізаторську парадигму аналізу освітньо-педагогічних процесів змінила національно-орієнтована модель їх вивчення і трактування. Третій період 2005/06 – 2025 рр. визначено як «євроорієнтований», «науково-плюралістичний». З’ясовано, що за цього періоду вивченню представників зарубіжної педагогічної думки сприяла активна дерадянізація і декомунізація національної історико-педагогічної науки та активна адсорбція західноєвропейських і американських методологічних підходів, концептів, дослідницького інструментарію і науково-педагогічних ідей; приєднання України до Болонського процесу (2005 р.) та орієнтація і перехід на європейські вимоги і стандарти розвитку освіти; поступовий відхід від впливів російських наукових наративів та остаточна відмова від них, спричинена військовою агресією РФ.