Радянська спецоперація в південній Бессарабії у вересні 1924 р.: спроба деміфологізації «Татарбунарського повстання».

Abstract

Метою є спроба поглянути на «Татарбунарське повстання» 1924 р. яке є важливим епізодом Бессарабської проблеми – крізь призму комплексу різноманітних і суперечливих підходів як радянської історіографії, так і національних історіографій Румунії та Молдови для того, щоб виробити, власне, підходи на яких базуватиметься вітчизняна візія подій на півдні Бессарабії у 1924 р. Для досягнення поставленої мети були сформульовані наступні завдання: вдаючись до підходів компаративістики та наукової критики джерел та літератури здійснити аналіз історіографічного доробку радянської, румунської, молдовської та української історіографії з історії «Татарбунарського повстання» та «процесу 500»; критично переосмислити найдискусійніші проблеми, які на наш погляд, слід вирішити українській історичній науці. Методологічною основою дослідження стали підходи наукової критики та компаративістики. Застосовування критичного та компаративістського підходу дозволило нам піддати аналізу історіографічний доробк щодо «Татарбунарського повстання» та «процесу 500», ревізіонізувати підходи до найдискусійніших птань, та розпочати дискурс з означених проблем з огляду на доступні джерела та досягнення історіографії з точки зору новітніх методів та підходів до історіописання. Наукова новизна. Науково-критичний аналіз значного корпусу історіографії, дозволив окреслити основні проблеми «Татарбунарського повстання» та «процесу 500» з точки зору саме вітчизняного історіописання: проблема стихійності повстання; всенародної підтримки; соціальної бази та етнічної приналежності повстанців; інтернаціоналізація Бессарабського питання шляхом залучення західних інтелектуалів до пропаганди «процесу 500»; зв’язок між повстанням та утворенням МАРСР; кількість учасників та жертв подій.