Спроби приєднання Лемківщини до Чехословацької Республіки

Abstract

Закінчення Великої війни та колапс Австро-Угорської монархії прискорили політизацію і соборницькі прагнення українського населення Карпатського регіону, уможливили державотворчі процеси, водночас активізували претензії та боротьбу нових держав за приєднання до свого складу українських земель. Трансформаційні зміни у Центральній та Східній Європі закріплені були на Паризькій мирній конференції (1919–1920), яка створила нову систему міжнародних відносин. Особливе значення у контексті цих подій займало українство Лемківщини, яке здійснювало власний вибір національного ототожнення, державної приналежності. Зазначено, що діяльність у 1918–1919 рр. самоврядних народних рад на Гуцульщині, Пряшівщині, Лемківщині, Бойківщині, Закарпаттті, відображає зростання, утвердження та збереження власної національної самоідентичності, практику активної участі, залученості у трансформаційні процеси українського населення, національний поступ у цілому. Периферійна територія інтенсивно долучалася до державотворення. Місцеві еліти та населення здійснювали пошук оптимального варіанту для майбутнього Лемківщини, зокрема щодо входження цієї території до складу Чехословацької Республіки. Проаналізовано позиції таких відомих політичних діячів як А. Кусака, А. Бескида, О. Невицького. Зокрема, активною та цілеспрямованою була діяльність правника, політичного діяча, делегата Паризької мирної конференції від Закарпаття А. Бескида, який у травні 1919 р. очолив Центральну руську народну раду, що виникла як об'єднання Старо-Любовнянсько-Пряшівської, Ужгородської, Свалявської, Сигетської і Хустської народних рад. Ця рада оголосила про добровільне входження Закарпаття до складу ЧСР. На основі архівних джерел наведено факти антипольської, антиугорської агітації на Лемківщині, простежено впливи та тенденції національновизвольних змагань. Багатоманітність напрямків визвольного руху була специфічною рисою розвитку регіону, викликом для політичних сил.