Конституційні засади інституту екологічних прав у польській правовій системі

Abstract

Мета публікації полягає у представленні особливостей нормативного закріплення екологічних прав у польській правовій системі на основі системного тлумачення приписів Конституції Республіки Польща, законодавчих актів та практики їх застосування, з урахуванням аналізу результатів наукових досліджень польських правників-екологів. У статті на основі системного аналізу положень польської Конституції виокремлено три групи конституційних приписів, які прямо чи опосередковано пов'язані із закріпленням та забезпечення екологічних прав. Перша група – ті, які безпосередньо встановлюють окремі екологічні права. Це стаття 74 розділу II «Свободи, права і обов'язки людини і громадянина» Конституції Республіки Польща. При цьому, Польща належить до тих держав, в Конституціях яких відсутнє закріплення права на безпечне довкілля. На перший план Конституція Польщі виводить право на екологічну інформацію та опосередковано визначає право участі громадськості в природоохоронній діяльності. Друга група стосуються регулювання обов'язків державних органів у сфері охорони довкілля, забезпечення безпечного його стану. Попри неодноразові згадування у польській Конституції обов'язку органів державної влади забезпечувати безпечний стан довкілля, теорія та судова практика сусідньої держави не вважає можливим виведення з цього обов'язку права особи на безпечне довкілля. До третьої групи конституційних приписів можна віднести установчі норми першого розділу Конституції. Це, зокрема, приписи, що визнають необхідність дотримання принципу сталого розвитку, а також введене в польську Конституцію поняття «загальне благо», яке знайшло проєкцію в еколого-правовому механізмі та стало основою обґрунтування інституту «колективної скарги», що може подаватися громадськими природоохоронними організаціями.