Консенсусні форми врегулювання еколого-правових конфліктів: міжнародний досвід та перспективи для України.

Abstract

У даному дослідженні здійснено аналіз консенсусних форм врегулювання еколого-правових конфліктів та визначено їх значущість в аспекті практичного застосування принципу сталого розвитку для врегулювання екологічних відносин та врахування законних інтересів усіх суб’єктів. Обґрунтовано, що концепція сталого розвитку на етапі врегулювання екологічного конфлікту реалізується через примирні процедури вирішення спору, адже саме в цьому випадку використовується механізм узгодження та збалансування різнопланових інтересів. Визначено правові підстави запровадження інституту примирних процедур для врегулювання еколого-правових конфліктів. Перш за все, конституційні приписи спрямовані на створення конкретних умов урегулювання конфліктів поза межами судового процесу. По-друге, євроінтеграційні процеси нашої держави покладають на Україну обов’язки щодо забезпечення захисту прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб, держави, розширення можливостей такого захисту та надання права вибору способу захисту, у тому числі – на умовах альтернативності. Досліджено особливі умови, що характерні саме для цього виду правових конфліктів (еколого-правових), що впливають на застосування альтернативних форм врегулювання екологічних спорів та їх ефективність. Ними є: обов’язковість врахування при врегулюванні екоконфлікту суспільного інтересу у збереженні довкілля (публічного екологічного інтересу); максимальне врахування, співставлення, співмірність індивідуальних, державних та публічних інтересів. Запропоновано використати принципи деліберації (деліберативної демократії) як основу ефективного врегулювання екологічних конфліктів, які допомагають учасникам обговорення зрозуміти обґрунтовані вимоги протилежної сторони та дійти спільного розуміння легітимності рішення та забезпечити реальний захист інтересів суспільства стосовно питань суспільної значущості.