ПІЗНАННЯ ВЛАСНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ЧЕРЕЗ ПРОЦЕСИ ПАМ’ЯТІ У АВТОБІОГРАФІЧНОМУ РОМАНІ М. ГАГАРІН «BLONDS ÉTAIENT LES BLÉS D’UKRAINE»

Abstract

Аналіз автобіографічного роману Марії Гагарін «Blonds étaient les blés d’Ukraine» у світлі феноменології пам’яті Поля Рікера дає можливість простежити, як спогади допомагають відродити власну ідентичність. Головний персонаж автобіографії, від імені якого ведеться оповідь, ділиться своїм особистим досвідом сприйняття історичних, соціальних, культурних подій. Через спогади автор реконструює своє власне минуле: щасливе безтурботне дитинство та сповнену випробувань юність. Роздуми над минулим спонукають до визначення власної ідентичності. Спадкоємиця багатого аристократичного роду у вирі революційних подій проходить випробування голодом, холодом, страхом за власне життя та життя рідних. Щоб не стати жертвою російських революціонерів, які прикриваються гаслами народного блага, молода дівчина зважується на порятунок – нелегальний перетин кордону з контрабандистами через Дністер, керована прагненням жити у вільній країні з торжеством закону. Пам’ять фіксує ті деталі, які мають важливе значення для емоційного стану. Через географічні топоніми та детальні описи помешкань, звичаїв формується картина щасливого дитинства до приходу завойовників, через образи руйнувань – хаос світобудови та відчай громадян, які не знають, куди звертатися за допомогою та справедливістю. Парадоксальність історії полягає в тому, що помилки повторюються. Громадяни України, як і сто років тому, змушені шукати притулку на чужині, тому що не засвоїли уроків минулого.