Новорічні колядування як складова боротьби українських дисидентів за розвиток національної культури (1960-ті – 70-ті рр.).

Abstract

Метою дослідження є аналіз дисидентських колядувань у 1960‑х – 1970‑х рр. як складової частини боротьби української інтелігенції за повноцінний розвиток національної культури в умовах посилення тиску зі сторони радянського режиму. Основою джерельної бази статті є документи Галузевого державного архіву Служби безпеки України (ГДА СБУ), матеріали самвидавного часопису «Український вісник», спогади організаторів та учасників колядувань – Миколи Плахотнюка, Світлани Кириченко, Раїси Мороз. Методологічною основою статті виступили принципи об’єктивності, історизму, всебічності, наступності, а також комплекс загальнонаукових та спеціально-історичних методів. Наукова новизна дослідження полягає у спробі комплексного аналізу феномену дисидентських колядувань на основі джерел різного типу і походження. Автор приходить на висновку, що організація представниками шістдесятницького середовища новорічних колядувань у Києві та Львові у 1960-х – середині 1970-х рр. стала вагомим компонентом культурницької течії українського національного руху. Серед особливостей дисидентських колядувань варто виділити їх проведення саме в новорічну ніч, а не на Різдво; використання оригінальних чи спеціально виготовлених народних костюмів; витрачання зібраних коштів серед іншого на підтримку політичних в’язнів. З однієї сторони колядування були виявом боротьби українських інакодумців за відродження національної культури і традицій, їх пропаганди серед широких верств населення, а з іншої – способом згуртування та розширення самого дисидентського середовища. Владний тиск за участі працівників міліції та Комітету державної безпеки (КДБ) на організаторів і учасників колядок посилювався з кінця 1960-х рр. та досяг свого піку після «генерального погрому» української інтелігенції в 1972–1973 рр.; зрештою, влада таки домоглася маргіналізації дисидентських колядувань.