УАПЦ на радянській Україні: від організаційного оформлення до розгрому (1921–1937 рр.)

Abstract

Українська революція 1917–1921 рр., що розгорнулася на уламках Російської імперії, сприяла утворенню Української автокефальної православної церкви (далі – УАПЦ). У 1921 р. в Києві відбувся Перший всеукраїнський православний церковний собор, на якому офіційно була проголошена УАПЦ, сформовано церковну ієрархію та ухвалено канони УАПЦ. Період 1921–1930 рр. в умовах більшовицької політики «українізації» на радянській Україні знаменував собою період, коли відбувалося організаційне та інституційне оформлення Церкви. У той час втілювалися в життя ключові ідеї «народної» православної церкви в Україні, засади автокефалії, церковної незалежності та відновлювалися українські риси внутрішньоцерковного життя. У тексті дипломної роботи висвітлено особливості процесу поширення парафій УАПЦ в Україні, зростання конфліктів між новоствореною Церквою та партійно-державною владою в 1920–1930-х рр., що з утвердженням тоталітарної моделі устрою посилила утиски щодо українства, церковного життя. Досліджено стратегію радянського керівництва у відношенні до УАПЦ в умовах згортання українізації, кінцевим результатом якої став повний розгром Церкви в 30-х роках ХХ століття. У роботі розглянуто розвідки, присвячені аналізу функціонування УАПЦ у 1920−1930-х рр., джерельну базу дослідження. Висвітлено особливості використання матеріалів дослідження в шкільній освіті, зокрема про релігійне життя в УРСР досліджуваного періоду, діяльність УАПЦ.