Український національно-визвольний рух в роки Другої світової війни на уроках історії в школі

Abstract

Вивчення діяльності ОУН і УПА стало провідним напрямом студій з історії національно-визвольної боротьби українців. Плідна робота в архівосховищах, опитування свідків, творче опрацювання доробку зарубіжних істориків призвели до «лавиноподібної хвилі» публікацій з історії українського руху Опору. Результатом самовідданої праці дослідників стало те, що на сьогодні ступінь вивченості національної течії Опору є не нижчим за рівень опрацювання радянського підпільно-партизанського руху. Водночас спостерігається деяке зниження дослідницького інтересу до історії радянського руху Опору. По мірі свого розвитку і в радянських, і в сучасних публікаціях зростав рівень науковості. Проте, на відміну від радянських авторів, які завжди висвітлювали діяльність партизанів і підпільників тільки у позитивному ключі, сучасним історикам вдалося подолати початкову ідеалізацію ОУН і УПА і перейти до більш об’єктивного розгляду цих формувань. Загалом, створений за 1992–2020 рр. наратив з історії руху Опору вже не поступається ані кількісно, ані якісно масиву публікацій 1957–1991 рр. Новим явищем сучасного етапу став початок включення в історіографічні дослідження з даної тематики істориків із закордону. Особливо це питання це важливим у рамках українсько-польських відносин, для того щоб вивести єдину формулу, щодо питання українсько польських взаємодій під час другої світової війни. Характер українсько-польських відносин визначався не лише збройним протистоянням сторін, а й спробами залагодити конфлікт. Підтвердженням цьому є переговорний процес, який з перервами тягнувся від 1939 р. по 1944 р. Однак, це не є так просто в рамках перехресних досліджень, оскільки як польська так і українська історичні школи залишаються ще суб’єктивними. Розширення джерельної бази робіт за рахунок оприлюднення фондів колись закритих архівосховищ, можливості працювати з документами, що зберігаються поза межами України, сприяли тому, що цінність досліджень вітчизняних істориків зростає через новий якісний рівень підготовки матеріалів, їхнього об’єктивного аналізу, відсутності політичного тиску. Тому ми маємо можливість знаходити різне подання інформації про український національно-визвольний рух під час Другої світової війни. Дослідження учнями вітчизняної історії має значний освітній потенціал, оскільки дає старшокласникам можливість простежити суперечливі історичні процеси початку ХХ століття практично в усіх їх проявах. Матеріали досліджуваної теми рекомендується використовувати на уроках історії в загальноосвітній школі. За старою програмою старшокласники вивчали тему «Розгортання руху Опору в Україні в роки Другої світової війни» в 11-му класі. Зараз «Україна в роки Другої світової війни», в якому міститься підрозділ «Розгортання руху Опору в Україні», є останнім розділом і висвітлюється у рекомендованому підручнику історія України за 10 клас В. Власова та С. Кульчицького. Підручник рекомендовано до вивчення Міністерством освіти і науки України від 2018 року. Один із варіантів подання матеріалу – опорний конспект. Вчителі давно звернули увагу, що матеріал, що включає в себе графік, схеми, малюнки, знаки, символи засвоюється і запам’ятовується з великим інтересом і набагато легше. Завдяки живій уяві учні можуть краще відчувати історичні картини минулого. Також учні легко можуть запам’ятати матеріал великої теми, яка іноді включає в себе декілька параграфів підручника. Матеріали магістерської роботи можуть бути широко використані як на уроках історії України, так і в позаурочній діяльності. Важливу роль в розрізі нашого магістерського дослідження займає формування національної самосвідомості школяра. Тема магістерської роботи допоможе у виховній роботі, а саме: формування вільної особистості, яка керується морально-етичними критеріями та яка віддає контроль громадянській відповідальності у власній поведінці; виховання засобами історії громадянської свідомості, спрямоване на патріотичне почуття приналежності до власної країни та до її спільних історичних, політичних і культурних цінностей; виховання толерантного ставлення до політичних діячів і до історичного минулого.