Синтагматика зв’язків герой-автор у творчості Лесі Українки та Василя Стефаника

Abstract

У статті творчість Лесі Українки та Василя Стефаника розглядається крізь призму звʼязків поміж героєм і автором. Вказані звʼязки у дослідженні взято за основу розбудови художнього тексту, специфіки його функціонування у системі письменник – критик – читач. Відтак метою праці постає виявлення особливостей поетики чільних українських митців порубіжної епохи, зокрема визначальної у модернізмі сюжето- та сенсотвірної самопроєкції творчої особистості. До результатів наукових пошукувань в заявлених напрямках належить: зіставне окреслення способів роботи митців із фактологічним матеріалом (фольклор, міфологія, історія, реалії авторової доби тощо); виявлення особливостей стилю й художньої манери драматургині й новеліста; визначення провідних для обох митців ідейно-сюжетних моделей; аналіз механізмів розбудови та функціонування персонажної сфери; оприявлення алгоритмів упливу тексту на читача. До здобутків практичного значення у пропонованій статті можна зарахувати апробацію індивідуальної пошукової стратегії в науці про Лесю Українку та стефаникознавстві, реалізовану в площинах літературознавчих, філософських та психологічних дискурсів. Під цим оглядом цікавим може видатися й фронтальне застосування методів компаративістики для дослідження художніх явищ мононаціонального регістру. У вимірах наукової новизни стаття так само вирізняється насамперед способом дослідження психобіографій і творчих шляхів письменників-сучасників, який полягає у зіставленні ідентичностей митців, пов’язаних явищем, тенденцією та особистими взаєминами.