(Без) критична педагогіка: сучасні пріоритети та перспективи розвитку

Abstract

У статті висвітлено актуальність дослідження проблем критичної педагогіки, появу якої пов’язують з іменем бразильського вченого Пауло Фрейре (60-х роки ХХ століття), котрий пропагує проблемно-орієнтовану освіту, антропологічне тлумачення культури, концепції людської гуманності. Висвітлено основний зміст критичного в освіті через необхідність подолання стереотипів щодо організації педагогічної освіти і викладання у навчальному закладі на засадах пригноблення, приниження та (не)визнання відмінностей, зокрема мовних і культурних. Досліджено, що послідовники ідей Фрейре у руслі критичної педагогіки акцентують на принципах рівності та справедливості, розуміння / прийняття різних питань, які є дискусійними чи потребують громадської критики (репресії та спротив у вищій освіті, викладання і споживацтво, питання транссексуальності та трансґендерності та ін.). Автор екстраполює основні принципи критичної педагогіки на предмет їх використання в сучасних умовах, де мають місце дещо інші форми цькування (насильства) у закладах освіти (чи поза ними) або ж віртуальному світі – негативне ставлення до осіб з особливими потребами, різні види булінгу (фізичний, соціальний, вербальний), кібербулінг, кібергрумінг, флеймінг, харасмент, відчуження та ін. Оґрунтовано, що різні форми дискримінації в освітньому середовищі часто виникають через соціальний чи матеріальний статус батьків дитини, її расову чи релігійну приналежність, тобто пов’язані із неприйняттям різноманітності і мають вплив на освітній процес та особистісне самовираження у соціумі. З’ясовано, що питання критичного в освіті необхідно розглядати у сучасному вимірі: у шкільному і студентському соціумі, викладацькій і науковій діяльності, освітньому менеджменті, педагогічній іміджології, міжкультурній освіті і т.п. Здійснено теоретичний аналіз змісту і структури поняття «критична педагогіка», наголошено на необхідності розвивати у студентів критичне сприйняття світу, критичне мислення, інфомедійну грамотність, мотивувати їх до пошуку й самостійного здобуття нового знання та активності щодо його застосування у практиці, вчити критикувати та адекватно реагувати на конструктивну критику з боку інших, робити висновки та перевіряти їх і т.п. У практичному контексті рекомендовано використовувати метод імпровізації для розвитку критичного мислення студентів, а також – проблемне навчання, проєктне навчання, дослідницько-орієнтоване навчання, «перевернуте» навчання, інтерактивне чи діалогічне навчання та ін.