Травма Голодомору крізь наратив повісті Євгена Гуцала «Голодомор»

Abstract

Текстуалізація травми як пам’яті, що оживає в «наративах національної ідентичності», є завданням сучасної гуманітаристики, зосібна й української, адже увесь травматичний досвід попередніх поколінь, відбитий на ментальній карті українців, що досі залишається не наративізований повністю, загострюється в ситуації нового геноциду, розв’язаного Московією (Росією) проти України. Пропонована стаття присвячена аналізові повісті Євгена Гуцала «Голодомор» як наративізації колективної травми Голодомору, страшного злочину московсько-більшовицької диктатури. Шляхом використання методології «trauma studies» досліджено наративну стратегію, моделювання часопоростору, ідейно-художнє навантаження макро- і мікрообразів. Твір Є. Гуцала, написаний не безпосереднім очевидцем, засвідчує, як травматичний досвід передається прийдешнім поколінням. Скерованість наративу повісті на дотримання історичної й художньої правди про жахливий «експеримент» московських катів акцентовано на рівні моделювання хронотопу: «затиснутість» простору по горизонталі – розімкнутість по вертикалі; вихід із цього локусу страждань лише через могилу. Автор показує материк болючого вмирання українських селян, боротьбу за життя і за порятунок душі, втрату (чи збереження) віри у те високе, що досі структурувало їхнє життя (теоцентрична вертикаль) і що так заповзято, використовуючи їжу як зброю, ламає «москальська» влада.