Відкривання минулого в історичній прозі української діаспори

Abstract

Історична проза української еміґрації є особливим мистецьким творенням на пограниччі культурної пам’яті, історіографії та художньої літератури. Вона власне формувалася як цілеспрямована політика пам’яті бездержавної еміґрації. Ідея історичного й національного самопізнання через власну історію є важливою складовою буття української еміґрації: у такому випадку йдеться про національне самопізнання для спільноти, яка прагне зберегти свою національну ідентичність, закріпити її у наукових історіографічних дослідженнях та історичній епіці. Монографія професора Ігоря Набитовича, яку опублікувало видавництво Університету Марії Кюрі-Склодовської в Любліні «Gloria et sacrum. Історична проза української еміграції» є особливою спробою задекларувати історичне письменство поза межами України в контексті представлення головних тем і мотивів, які були заборонені в окупованій росіянами Україні.