УКРАЇНСЬКО-ЄВРЕЙСЬКИЙ ЕТНОСОЦІАЛЬНИЙ КОНФЛІКТ У ГАЛИЧИНІ (КІНЕЦЬ ХІХ – ПОЧАТОК ХХ СТОЛІТТЯ)

Abstract

У статті обґрунтовано, що симптоми міжетнічної конкуренції в західноукраїнському регіоні кінця ХІХ – початку ХХ століття простежувалися між різно- та рівностатусними спільнотами, зокрема українцями та євреями. В арсеналі несилових методів боротьби з євреями – акції бойкоту їхніх закладів торгівлі. Практику бойкоту як інструментарію економічної конкуренції слід трактувати одночасно й засобом “психологічного витіснення” євреїв із села. Його здійснювали односельці шляхом морально-психологічного тиску, в основному без застосування методів насильства щодо них, здебіль-шого шляхом агітації. Інші, протилежні методам “психологічного витіснення” й економічного бойкоту, – методи силові. В окремих виступах проти євреїв, що проживали в селах, вони набирали особливої сили, коли траплялися випадки фізичного насильства. У спектрі варіативності етносоціальних конфліктів – антиєврейські заворушення, ініційовані польськими політичними акторами за участі українських селян. Стверджується, що міжетнічна конкуренція в західноукраїнських селах, яка в окремих випадках набрала ознак актуалізованого етносоціального конфлікту, слугувала додатковим фактором мобілізації груп – української, польської та єврейської.