Особистісна криза: динаміка базових переживань

Abstract

У статті розкривається проблема пошуку загальних, незалежних від індивідуальних особливостей, механізмів переживання особистісної кризи. Базові переконання розглядаються як найбільш стійкі утворення свідомості, які є мотивами поведінки людини й визначають її ставлення до різних сфер дійсності, є складовими світогляду особистості та є важливим ресурсом у подоланні особистісної кризи. Мета статті полягає у розкритті за допомогою теоретичного аналізу ролі базових переконань у процесі переживання особистісної кризи, визначенні змістової специфіки установок при інтегративному чи дезінтегративному векторі розвитку кризової ситуації. Особистісна криза трактується як стан, у якому перебуває людина, що її переживає, і який детермінує її поведінку; як вираження глибинних особистісних смислів, які проявляються на різних рівнях психіки: несвідомому, свідомому і надсвідомому. Переживання кризи розглядається як форма активності людини, спрямована на подолання критичної ситуації та вихід при позитивному векторі на новий рівень розвитку особистості. Переживання психічної дезінтеграції/інтеграції відбувається на емоційному, когнітивному та поведінковому рівнях. Визначено, що переживання особистісної кризи на когнітивному рівні торкаються змін змісту переконань, які є когнітивними структурами, схемами, структуруючими досвід і визначаючими поведінку людини. Окреслено інтегративні та дезінтегративні переконання на основі змістового аналізу. Зміст переконань визначає дезінтегративний чи інтегративний вектор розвитку особистості у період кризи, і відбиває систему установок індивіда щодо світу, інших людей та себе. Актуалізація установок довіри до світу, до інших людей, до себе, оптимізм і відчуття самоцінності є найбільш стійкими, базовими характеристиками переконань особистості, які виконують функцію ресурсу у подоланні кризи.