Феномен цивільно-правового договору в наукових працях Володимира Луця

Abstract

В своїх наукових працях Володимир Луць зазначає, що традиційним є така структурна побудова механізму правового регулювання, відповідно до якої її елементами виступають норма права, правовідносини, юридичний факт, акти правореалізації. Саме наявністю зазначених елементів забезпечується функціонування механізму правового регулювання суспільних відносин.

Розвиваючі думку Володимира Луця зазначимо, що суспільні відносини є багатомірним соціальним явищем. Багатогранність параметрів, які формують їх зміст та сутність не завжди можливо вписати у вже сформовані нормативні регулятори. Тому норма права може і не регулювати деякі види суспільних відносин. Більш того, диспозиція правової норми може навить не відповідати дійсним потребам суб’єктів певних відносин. Чи навпаки, правова норма може містить в собі засади, принципи або дефініції. Але це не означає відсутності потреби в їх правової регламентації.

В наведеному випадку, на перший план виходить договір, як основний регулятор таких відносин. Важливість, на думку Володимира Луця, теоретичної розробки питань, пов’язаних із договірним регулюванням цивільних відносин, зумовлена не лише недостатньою увагою до цих питань у правовій науці, але й потребами правозастосовчої юридичної практики.

Конструкція договору проникає у всі сфери економічного та духовного життя. У нинішніх умовах особливо зростає роль договору як універсальної та найдоцільнішої правової форми опосередкування ринкових відносин.

В наукові праці «Договір як регулятор цивільних відносин», яка була опублікована в науковому виданні «Право України» №9 за 2012 рік Володимир Луць справедливо підкреслює, те значення, яке має договір в сфері приватно-правового регулювання обумовлено характером предмета і методу цивільного права, нормами якого регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини).

Ставлячи перед собою риторичне питання яке місце в цьому механізмі займає цивільно-правовий договір, і в чому полягає його регулятивна функція (роль), вчений відразу дає відповідь, яка дозволяє розглядати цей феномен багатоаспектно. Масштабність розуміння проблематики цивільно-правового договору, те значення, яке він відіграє на сучасному етапі розвитку нашого суспільства дозволило вченому сформувати авторське бачення природи договору не тільки як юридичного факту і як виду правочину, але й в якості цивільного правовідношення.

Диспозитивність цивільно-правового регулювання суспільних відносин дає їх учаснику можливість самостійно визначити предмет та засоби правової регламентації відносин, які сторони мають укласти. Наведене дозволяє стверджувати, що нарівні з правовою нормою правовим засобом забезпечення дії механізму правового регулювання суспільних відносин є виступає альтернативний правовій нормі регулятор. Одночасно такий регулятор, в сфері індивідуального правового регулювання відносин, залишає за собою чільне місце в механізмі правового регулювання цивільних відносин. Таким регулятором виступає договір.

Унікальність цивільно-правового договору, на думку Володимира Луця, полягає в тому, що він, з одного боку може нести наслідки у вигляді виникнення, зміни або припинення цивільних правовідносин, суб’єктивних цивільних прав та юридичних обов’язків, а з іншого – надає можливості учасникам цивільних правовідносин закріпити в собі об’єктивні та суб’єктивні підстави розвитку зобов’язальних правовідносин, з настанням яких пов’язується виникнення, зміна або припинення прав, обов’язків або навіть нових цивільних правовідносин між сторонами.